Невміння стежити за виразами може привести до найнесподіваніших наслідків. Як в ситуації з перспективним голлівудським малим Райаном Рейнольдсом, якому агенти запропонували ненадовго змінити амплуа. "У труні я бачив ваші малобюджетні затії", — відповів їм актор, що встиг на той час поболтаться в шлюбі з красунею Скарлетт Йоханссон і промайнути у складі третього "БлЕйда" і "Росомахи".
У труні, так в труні, подумалося його менеджерам. І звели вони його з невідомим іспанцем Родриго Кортесом, що задумав зняти трилер в окремо взятому затишному ящику.
Багатьом кіноманам пам'ятний момент з другої частини тарантиновского "Убити Біла". Той самий, де Ума Турман силою волі і залізними пальцями пробиває собі шлях з могили. Зрозуміло, дивовижне звільнення головної героїні не стільки пов'язано з майстерністю кун-фу, скільки з трепетним відношенням режисера до актриси. Турман пом'ялася, зіпсувала зачіску і макіяж, але вилізла на світ Божий. У житті воно усе куди серйозніше. А Кортес хотів зняти ніби як життєвий трилер. Що, ніби як, і зробив.
…Американець Пол Конрой прибув в недружній Ірак з гуманітарною місією. Принаймні, так йому здавалося. Простим водилой найнявся він відновлювати те, що раніше зрівняли із землею його співвітчизники. Зброя шоферові не належить, адже він не солдат, але для місцевих жителів будь він хоч з червоним хрестом на лобі, Конрой як і раніше ворог. Окупант. І потенційний засіб наживи.
Опритомнівши в тісному дерев'яному ящику, Пол знаходить в кишені запальничку Zippo, а на полу — мобільний телефон. Останнє, що він пам'ятає — на їх конвой напали місцеві сепаратисти, проте хто і навіщо забив бідолаху і засипав пісочком? Пройшовши по черзі стадії панічного жаху, істерики і ненависті, Конрой усвідомлює усю печаль своєї ситуації і починає надзвонювати усім підряд, починаючи зі своєї дружини і служби 911 і закінчуючи ФБР.
Телефон в могилу просто так не кладуть, логічно міркує Пол. Значиться, комусь його повільне згасання від задухи повинне принести користь. Незабаром оголошується і власник мобільника, що вимагає від похороненого живцем Конроя 5 мільйонів грошей. Нещасний і сам би не відмовився від такої суми, але, на жаль, його життя коштує набагато менше. А уряд далекої батьківщини переговорів з терористами не веде. Ось і доводиться хлопцю паритися в задушливій труні в очікуванні двох можливих результатів, кожен з яких, так або інакше, закінчить його страждання.
Той ще вигадник цей Кортес. Ні, в кіно і раніше робилися спроби обмежити життєвий простір героїв по максимуму. Дія інших картин відбувається в одній квартирі або навіть кімнаті, але в труні? Недивно, що задумку сценариста Кріса Старлинга належним чином оцінили на батьківщині фільму, в Іспанії, де стрічці дістався приз Гойя(національна іспанська кінопремія) за кращий оригінальний сценарій, а також звук і монтаж. Цікаво, що в тому ж 2010 року британець ДЕнни Бойл випустив схожу драму "127 годин" про пригоди невдалого туриста, що потрапив в кам'яну пастку. Обидва фільми були високо оцінені критиками і глядачами і непогано запрацювали в прокаті. Питання в тому, чи заслужено? І якщо до ДЕнни Бойлу особливих претензій немає, тим більше що його історія була списана з реальних подій, то до вигадки Кортеса вони є.
Ясна річ, різноманітністю картинки і видовищністю "Похоронений живцем" не відрізняється. За увесь фільм поверхня не буде показана жодного разу. Творці фільму відмовилися від усіляких флЕшбеков і видінь, запропонувавши аудиторії півторагодинний репортаж з дерев'яного ящика майже в реальному часі. Театр одного актора розгортається при світлі запальнички легко впізнанного бренду Zippo і екрані мобільника BlackBerry, що світиться. Зрозуміло, що до кінця зйомок(17 днів у Барселоні) Райан Рейнольдс порядком подустал в гордій самотності зачитувати сценарій на стільниковий телефон. Усі інші актори відзначилися в кадрі лише голосами.
Попри те, що реалізм нібито пре з усіх щілин, автори все ж деякі деталі подрихтовали на догоду задуму, втративши нитку правдоподібності. Це і дбайливий викрадач, що поповнив баланс мобільника, щоб наш герой міг безперешкодно розмовляти в роумінгу зі своєю дружиною, роботою і агентами ФБР. Це і безвідмовна запальничка, що упевнено спалює кисень в тісній труні семимильними кроками, що чомусь турбує Пола Конроя менше всього. Та і сам принцип вимагання "мільйонів грошей" з американського уряду представляється не добре налагодженим бізнесом, а актом відчаю, бо якщо ніхто нікому жодного разу не заплатив викуп, то навіщо біс розігрувати цю комедію з похованням. Чи не простіше приставити до скроні пістолет і добитися того ж результату за менший час і скупішими засобами?
Усі ці питання, хоч і крутяться в голові під час перегляду, не заважають нам щиро співпереживати трудязі Полу, що потрапив в "обмежені обставини". А там і нікому більше співчувати. Усі персонажі на іншому кінці трубки — мерзотники, що схемний промальовували. Бюрократи, ледарі, перестрахувальники і інші офіційні особи. На цьому самому місці трилер про виживання несподівано викликає до життя соціально-політичний підтекст про труднощі буття пересічних громадян США, кинутих бридким урядом на амбразуру чергової війни за ресурси. Кортес, правда, це посилання особливо розвивати не став, обмежившись слизькими натяками на цинізм цивільних службовців і вояк, готових стерти людину тільки тому, що він псує їм статистику.
Не кривитимемо душею. Доля Пола Конроя передбачувано тужлива. Знайшлися навіть особливо дійшлі глядачі, що прорахували точну кількість кисню в труні. З чого виходить, що автори відвели героєві навіть більше часу, ніж він реально міг собі дозволити. Чомусь багатьох коробить той факт, що Пол Конрой, зараза, ніяк не дохнутиме, а продовжує отримати дзвінки на мобільник, чия батарея також проявляє чудеса витримки. Та все ж пробачимо авторам деякі упущення у фізиці процесу, бо не на цьому вони фокусували увагу глядача.
Райан Рейнольдс — молодець. Півтори години панікувати однією особою і ненавидіти весь світ у нього вийшло. Оператор всіляко ухитрявся, щоб різноманітити картинку, демонструючи то розгублений погляд героя, то його скорчені ноги, то обвітрені губи. Т. е. вичавлюючи із замкнутого простору максимум Екшна. Не скрізь, на мій погляд, це вийшло, місцями картина провисає в задумливій медитації, як би даючи глядачеві можливість передихнути і осмислити те, що відбувається нарівні з героєм. А оскільки осмислювати, власне, нічого, залишається лише напружено вдивлятися в темряву і чекати, коли муки персонажа закінчаться.
Шкода тільки, що сам Кортес так і не зміг по ходу визначитися, що саме він знімає: чи то психологічну драму маленької людини, чи то політизований трилер. Настанови не вийшло. І смислове навантаження страждань Пола Конроя зводиться до всепоглинаючого нуля. А нуль, хоч і помножений на старанність і завзяття, все одно нулем і залишиться.
