У серіалі «Секс у великому місті» є момент, коли я відчуваю пекучу симпатію до Містера Бигу. Це сцена, де він повертає Кері пакетик з речами, які та передбачливо «забула» в квартирі чоловіка своєї мрії.
Я люблю Сару Джесіку Паркер, захоплююся її героїнею Кері Бредшоу, упродовж шести сезонів то терпіла, то ненавиділа Містера Бига - погодитеся, було за що відпускати в його адресу масу «добрих слів». Але коли Джон Престон, увесь такий в костюмі і краватці, м'яко, але рішуче повернув Кері «втрачене», я подумки аплодувала. Тому що він поступив чесно і по-чоловічому: будучи не готовим до серйозних стосунків, не став заохочувати наполегливість Кері, яка так бажала «закріпитися» в його долі.
Якби приклад Містера Бига наслідував мій дивовижний А. і купа інших симпатичних хлопців, у світі було б менше банальних історій нудного співжиття. І рівно на таку ж величину більше красивих лав-стори.
Сердечні окупанти
Ирка нервово відстукувала пальцями, я чекала, коли приятелька повернеться «у береги». По радіо сумно віщав Сергій Беликов : «Я не думав, просто вийшло так, по долі, не із злості. Не тобою сорочка вишита, щоб я подобався тобі». Ирка мовчала до рядка: «В нашу пору ми не зустрілися, весілля зіграні давно»., а потім ка-а-ак гаркнула: «Та вимкни цього страждальника! Бач, »у біди очі зелені«.
Через десять хвилин і дві чашки чаю з м'ятою вона набула здатності доладно викладати думці. Виявляється, вже цілий місяць є Він. Високий, розумний, веселий. Зустрічі щодня, регіт, прогулянки взявшись за руки, посиденьки в кафе. Ирка неначе зустріла своє відображення, настільки у людей співпадають думки і відчуття. Від неї запросто можна підживлювати невелику електростанцію, його енергією можна обертати річки назад, настільки клекочуть почуття.
А потім він запросив Ирку у гості. Вона передбачувано опинилася у ванні і виявила речі, що вказують на наявність суперниці : лак для волосся, креми, плойку, рожеву зубну щітку.
- Чому ти не сказав, що одружений? - Ирка сумно опустилася на диван поряд з милим обманщиком.
- А я не одружений, - замість шампанського він налив коньяку, - це речі нелюбимої жінки. Розраховую на твоє розуміння.
Виявляється, незрозумілі стосунки тягнуться майже рік. Незнайомка(для Ирки) іноді приходить у гості, готує вечерю і залишається на ніч. А щоб уранці виглядати божески, нею залишені деякі дрібнички. І ще пара симпатичних чашок в сердечках. І тапочки. І пара халатиків. У нього, звичайно, нічого серйозного з нею не буде. Нелюбима жінка просто заповнювала душевний вакуум, але тепер він зустрів Ирку, з нею все інакше.
- Що ж тебе зупиняє? - запитала я подругу. - Горизонт чистий, суперниця умовна, якщо наполяжеш на своїх позиціях, залишишся з ним.
- Не хочу, - підняла вона сухі, палаючі образою очі. - Ми з ним місяць знайомі, не учора зрозумів, що я для нього означаю. Запрошуючи у гості, міг би потрудитися прибрати її речі або зовсім розставити точки над i. А він полінувався або здрейфив, віддав перевагу зручності. Людина покірно дозволила зайняти його квартиру, розставити чашки і розкласти косметику. І я знаю, що буде потім: пані завагітніє, відведе його в загс, і він проживе чуже життя. А зустрічаючи іноді таких, як я, гарячих і симпатичних, задумливо палитиме: «Потрібно ж, буває ж. Але, чи бачиш, я не вільний. Так вийшло».
Я не стала говорити банальності типу «за любов боротися потрібно». Якщо потрібно, нехай борються обоє. Не хочу, щоб в союзниках у моєї Ирки був аморфний тип, який начебто знає, чого хоче, а начебто і влаштовує його варіант з чашками в сердечках.
Нещодавно ми бачили «приреченого з нареченою» в супермаркеті. Він неуважно дивився на всі боки, огрядна блондинка досліджувала полиці, моя Ирка пораненої ланню заметушилася між стелажів - аби він не побачив.
Вона чекала біля виходу. «Представляєш, його пані вибрала оселедця в майонезной заливці, огірки і квас. Так йому і потрібно», - посміхнулася я. Ирка сумно кивнула.
Обставини змушують
Отже, кидайте тапками: у мене стався роман з одруженим. На виправдання можу сказати: м-м-м, як це було!. Він відразу попередив, що одружений. Я включила древнє жіноче чуття і чомусь не уловила хвилю іншої жінки, не відчула слідів деякого серйозного почуття. Вона була де юрі, де факто існувала я.
Дивовижний А., потрібно віддати належне, не занадто поширювався відносно другої половини. Одружені п'ять років, спільних дітей немає і не передбачається - так вирішено з обопільної згоди. Шлюб склався сам собою : дивовижного А. познайомили з розлученою панночкою, утворилися рівні приємні стосунки, він перекочував до неї під дах - ось вам і формальний «осередок суспільства». Він не планував робити пропозицію з врученням кільця, руки і серця, цілий рік все існувало добровільно-умовно. А потім вона раптом опустила погляд: чи «Бачиш, милий А., виникли обставини, які прямо-таки примушують нас одружитися. Право слово, мені незручно змушувати тебе, але».
Я не знаю, що за обставини повели людей в загс. Можливо, розлучену жінку з дорослою дитиною родичі затюкали морально-моральними претензіями: «Як же так, живете без штампу, соромно перед сусідами і тіткою Клавою з Вітебська». А може, вона виношувала думку покинути межі батьківщини, і в заміжньому стані це було б простіше. А може, вона просто любила і хотіла гарантій. Він не відмовив, навіщо засмучувати хорошу людину, все адже мирно складається, тьфу-тьфу-тьфу і по дереву постукати.
А через п'ять років - бац! - і ми зіткнулися з А. у банківського «віконця». Розгледіли, посміхнулися, вийшли разом... Через місяць він сказав, що «з ним таке уперше». Через півтора писав sms віршами, через два замість «я і ти» говорив «ми». Ми. Повинні. Бути. Разом.
Люту упевненість в спільному майбутньому він демонстрував, коли я була поруч. А потім дивовижний А. йшов до законної благовірної, і наступна зустріч розпочиналася із задумливих монологів: «Розумієш, є поняття відповідальності. З нею я прожив п'ять років, і це були спокійні, стабільні роки. Я не маю права її кривдити. І тебе втрачати не хочу. З тобою все по-іншому, ніби блискавка ударила. Так добре, що стає страшно».
Звичайно, страшно. Від того, що сенсом життя стає не розмірений устрій і передбачувані події. Від того, що, виявляється, буває по-іншому. І уперше хочеться чогось(точніше, когось) осмислено, від душі, вчинити вчинок, зійти з накатаної колії.
Він чекав від мене підтримки, гарантій, що буду поруч завжди, ультиматумів ніби «Сьогодні ж збирай речі і переїжджай до мене»!. А я пропала. Змінила номер, узяла відпустку, поїхала, навіть не повідомивши «точку на карті» подругам. Тому що з ним це дійсно уперше. Він повинен був сам прийняти рішення, без допомоги, без «я за нього боролася».
Бродивши за тридев'ять земель по морському берегу, я переживала різні почуття. Досаду на жінку, яка уміє жити інакше, - без палких визнань, без погляду, що горить. Якої вистачає, щоб чоловік приходив ночувати і з апетитом вечеряв. Напевно, жінка мудріше мене: до чого ці тремтіння рук, якщо можна просто бути поруч, «трохи» підштовхнувши нетяму до загсовскому порогу. Я злилася на дивовижного А.: як може доросла, розумна людина так легко віддати себе, погодитися на проміжний, середній варіант? Може, він теж мудріше мене? Не захотів витрачати роки на очікування величезного почуття, яке цілком могло і не статися.
Але через те, що п'ять років тому у нього «так вийшло», тепер нічого не виходить у нас.
Політика невтручання
Гнітюче часто панночки навкруги видають клич: «Дівчатка! Він живе »з однією«, не хотів, але так вийшло. А мене він по-справжньому любить, мається, не знає, як бути. Що робити»?
В першу чергу мені хочеться узяти за плечі цих «мальчиков-так вийшло» і струсити як слід. Про що вони думали, погоджуючись на стосунки «з однією особою», якщо в цих стосунках не було ласки, ніжності, любові, та і особливій потребі не було? Як вони дозволили «загарбникам» шляхом чашок і халатиків проникнути на свою територію, а потім і в паспорт? На що вони розраховували? Що зараз, так і бути, поживуть «навмисно» з настирливими тітками, а, зустрівши справжнє почуття, усі змінять і викреслять минуле?
Також хотілося б поглянути в очі «загарбників», які не гребують ніякими способами : залишити у нього зубну щітку, а потім і себе впридачу; завагітніти, обдурити, умовити. Невже у них не виникає бридке почуття, що перемога нечесна, що обранцеві вибір фактично нав'язаний? Ні дати ні узяти «Любов і голуби» : «Та яка любов? По п'янці завертілося, і не виберешся».
Щоб не ставити питання: «А у нас з ним серйозно або теж »так вийшло«?, я раджу відійти панночкам, що сумніваються, в сторононьку. Дистанція - необхідна умова. Якщо пожалієте »бідненького, який тягне лямку з нелюбимою дружиною«, самі третьою в цю лямку і влізете. Своєю любов'ю, турботою, ласкою ви підпиратимете давно провисшую дах чужих стосунків, і доки ви будете поруч, їх союз продовжиться. Тому що чоловікові це зручно: там, »з однією«, - налагоджений побут, з вами - польоти на сьоме небо. Чоловік з розряду »так вийшло« буде у виграші, »та сама«, можливо, нічого не дізнається, а ви згаєте час на підтримку чахлого вогню в чужому вогнищі.
Піти від доки ще бажано-улюбленого складно і боляче, але треба. Тому що приходити в чуже життя треба по обопільному бажанню і згоді. Тому що ви маєте право почути: «Я звільнив полицю для твоїх речей, купив зубну щітку і готовий поступитися правою стороною ліжка». Тому що Містер Биг, коли дозрів, знайшов улюблену утікачку в Парижі.
